Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу — протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не помічали його попередники. Реалізм його набув нових якостей. Нечуй-Левицький був новатором у вирішенні теми бунтарства. Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відобразив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не лише піднявся проти поміщика-кріпосника, а й протестував проти антинародних законів, що принесла з собою так звана «воля».
«Кайдашева сім’я» — це справжня перлина української літератури. Героями цієї повісті є звичайні селяни, водночас комічні та трагічні. Ми зустрічаємося з старим Кайдашем, його жінкою Марусею, знайомимося з їхніми синами Лавріном і Карпом в ті самі дні, коли останні дорослішають, одружуються і починають нове життя.
Колоритні емоційні стосунки між невістками та свекрухою, змальовані у книзі, привертають до себе увагу та викликають жвавий читацький інтерес.